Четвер
23.11.2017
14:20
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Запрудянське НВО "ЗОШ І-ІІІст. - дитячий садок"
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2016 » Грудень » 17 » День села
13:17
День села

ДЕНЬ  СЕЛА

     16 грудня наше село Запруддя, яке до 1960 року мало назву Вінценцівка, святкувало своє День народження.

 

    Запруддя - одне з тих сіл на території сучасної Рокитнянщини, що постійно привертає до себе неабияку увагу дослідників минувшини. У різні роки Вінцентівку (так село називалося до 1960 року) відвідали відомі постаті та особистості.

      За переказами місцевих жителів, через поселення старою дорогою на Білу Церкву проїжджав гетьман Богдан Хмельницький. Нібито там, де тепер розташовані озера, відпочивав. Козаки пасли коней, напували їх водою. Глибина була такою, що вода ховала вершника на коні.

       Поблизу села археологічними експедиціями зафіксовано одну із найпівнічніших сар­матських поховальних пам'яток.

       З розповідей старих людей відомо, що назву «Вінцентівка» населений пункт одержав у 1752 році від імені Станіслава Вінцентія князя Яблоновського, який старостував тут.

      У 1765 році село належало до Білоцерківського староства.

        Нова назва «Запруддя», очевидно, виникла від слів «за прудами», тобто, за ставками, що знаходяться по річці.

     У 1790 році у селі налічувалося 140 дворів з 1215 жителями. На його території знаходилася церква, побудована у 1786 році. Проте у клірових відомостях зазначається, що храм зведено ще раніше  у 1768 році, у часи Коліївщини, коли православні миряни виганяли католиків і уніатів та споруджували нові церкви.

      Миколаївську церкву спорудили з дубової деревини, дзвіниця при ній до половини  кам'яна. За штатами церква зараховувалася до 3-го класу; мала 78 десятин землі. Відомо, що ще раніше на цьому ж місці існувала 3-купольна церква, побудована у 1752 році князем Яблоновським. Першим священиком при ній був Іван Конашевський. Старожили села називали ще одну дату побудови давнішого храму - 1750 рік. У кінці 18 століття вінцентівський храм у числі інших православних храмів південної Київщини одержав у дарунок від російської імператриці Катерини II окремі  деталі одягу духовних осіб.

       На початку XVIII століття церква мала багату утвар, гарну бібліотеку, священики Миколавської парафії досить широкий вибір священицького одягу для  здійснення богослужінь.

      У середині століття дерев'яна споруда вже потребувала капітального ремонту і кріпаки, зважаючи на свою бідність, звернулися до графа Браницького з проханням полагодити храм. Графська економія виділила кошти і деревину та приступила до робіт лише після втручання київського митрополита Філарета Амфітеатрова і київського генерал-губернатора. Після оновлення церкву з благословіння митрополита було освячено.

      У літературних джерелах 1810 року, згадується, що власник села Браницький володів на той час великою кількістю худоби.

       У 1864 році населення Вінцентівки складало 2456 осіб. У 1895-му вона була центром однойменної волості, мала 870 дворів з 2377 чоловіками та 2268 жінками. Із загальної кількості населення селян нараховувалося 4357, решта - представники інших соціальних станів - дворян, одновірців, міщан, купців.

      У селі була церква, водяний і 25 вітряних млинів, церковно-парафіяльне училище,базари через четвер. У тому ж році громада села побудувала запасний магазин, куди зсипалося громадське зерно. Його позичали членам громади до нового урожаю. Згодом у 1903 (за іншими даними, у 1904-му) в приміщенні магазину було відкрите двокласне мініст: училище та церковно-парафіяльна школа. Училищем завідував Сергій Чупровський. Учителювали Андрій Безвенглинський, Ганна Іванівська, священиком був Йосип Безвенглинський.

     До села також належали ферма «Маківка» (35 душ), поселення «Узинський степ»   (4 душі),  «Московщина», заснована відставним солдатом Панасом Андрієвим та селянином  (45 душ), поселення «Росава» (403 душі), власна садиба «Княжин» княжни М.М.Горчакової (31 душа).

      Що стосується Вінцентівської волості,  то у ній налічувалося 8432  чоловіків та 8517 жінок, з них - штундистів - 154, католиків - 49, євреїв - 442. На території волості знаходилися 6 парафій, кам'яний і 5 дерев'яних храмів, училище, 5 церковно-парафіяльних  шкіл, школа грамоти.

      У 1885 році в селі урочисто святкували 1000-літній ювілей рівноапостольного Мефодія.  

       Під час богослужінь, які відбувалися у вінцентівському храмі постійно згадувалися імператор та його родина. Протягом року відбувалися кілька десятків «царських богослужінь  на честь численних подій у домі Романових.  У дні найвизначніших подій у церкві майже цілий день урочисто били дзвони, якщо співпадали дві таких події, дзвони лунали протягом трьох днів.

Місцеве населення особливо дякувало Олександру II за звільнення від кріпацтва. Вінцентівські парафіяни збирали пожертви на спорудження у Санкт-Петербурзі храму «Спас-на-крові» на місці загибелі Олександра II. Про це місцевий священик написав міністру внутрішніх справ, а вже той - наступному імператору Олександру III, сину вбитого царя, який подякував мешканцям Вінцентівки. Цей вияв уваги царської особи до звичайного села не залишився не поміченим пресою.

      П'ятдесятилітню річницю скасування кріпацтва, котра відзначалася у 1911 році, вінцентівці відзначили встановленням пам'ятника царю-визволителю Олександру II. З нагоди цієї події до села приїхало губернське начальство, представники духовенства. Після літургії та молебню відбулися урочистості з освячення пам'ятника. Відкриття монумента було зафіксоване і плівку. На постаменті викарбувано слова: «Император Олександр II. 1855-1881. Царь Освободитель. 1861  19 февраля 1911 г.» . Цей постамент зберігся у селі й до наших днів.

       У 1900 році у Вінцентівці розміщувалася волосна управа, у межах волості - Вінцентівське удільне відомство. Нараховувалося 992 двори, 5334 жителі (2698 чоловіків та 2636 жінок).

       З 5926 десятин землі вінцентівським панам належало 1980, церкві - 61, селянам - 3885 десятин. Ту, що перебувала у власності удільного відомства, орендував Генріх Здановський. Окрім церкви, у селі також були каплиця, водяний і 31 вітряний млини з одним робітником у кожному, 4 кінних топчаки з двома робітниками у кожному, 5 кузень, 3 маслобійні. У хлібному запасному магазині на 1 січня 1900 року знаходилося 1072 четвертей зерна озимих культур.

      З донесень губернатору від 17 вересня і 11 жовтня 1905 року відомо, що серед письменних вінцентівських селян розповсюджувалися листівки «Как отобрать землю у помещиков и уделов»,

Малоземелля, а відтак і бідність спонукали селян до пошуків нових місць проживання.

       У 1910 році вінцентівці доручили своєму односельцю Кирилу Бабату поїхати у Пензенську область та підшукати землі для можливого переселення. Бабат домовився про купівлю земель з паном Баршевим. Необхідну суму коштів - 993 карбованці 23 копійки - селяни отримали у Селянському земельному банку і відрядили з нею до Пензи Кирила та ще чотирьох односельців. У Білій Церкві Бабат зійшов з потяга нібито до мирового посередника і, як крізь землю провалився. Селяни повернулися до села ні з чим. Не допомогли їм і жандарми.

     У 20-ті роки XX століття Вінцентівка згадувалася як пункт продажу меду -   тут  було засновано і перший у Київській губернії Селянський союз із 70-ти членів і 100-ма контрольованими коровами.

      У 1925 році у Вінцентівці діяла артіль конярства, що спершу нараховувала 23, а 53 члени. Село залишалося центром волості, до якої, крім Вінцентівки, входили села Землянка, Ліщинка і Росава.

     У роки колективізації у селі створили колгоспи «Добробут», «Комунар», «1-го Травня», «Соціалізм». Нелегким був шлях їхнього становлення, не обійшлося, як і повсюди в країні, без примусу, насильства, поламаних доль.

     У 1934 році у селі відновилося навчання в школі, в класи збирали дітей різного віку. Вони мали між собою різницю у 4-5 років. Бідність була великою. Не було у що вдягнутися, але бажання жити перемогло.

      На території сучасного Запруддя знаходяться впорядковані захоронення жертв голодомору 1932-1933 років. Одне з поховань знаходиться біля Свято-Миколаївської церкви.

    Згодом колгоспи мали виробничі успіхи, поліпшувалося матеріальне благополуччя їх трудівників.

      Окупація Вінцентівки тривала з 18 липня 1941 до 8 січня 1944 року. Про те, як звільняли село від фашистів, свого часу згадував старший сержант, помічник командира першого взводу 43-го стрілецького полку, учасник звільнення Вінцентівки, Маківки М.Люкшин.

За мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з гітлерівськими загарбниками 400 жителів села нагороджені орденами і медалями. Гордістю цієї землі є Герой Радянського Союзу К. Д.Висоцький.

   У1951 році артілі села об'єдналися в колгосп імені Мікояна, який очолив М.І.Несвітський. Пізніше господарство змінило свою назву на імені Ватутіна.

     У 1960 році населення Запруддя нараховувало 2997 осіб. Це була центральна садиба колгоспу імені Ватутіна, що мало 3945,2 гектара сільськогосподарських угідь, з них 3746 гектара оргої землі. У господарстві збирали по 500 центнерів цукрових буряків з гектара, високі врожаї  пшениці, інших сільськогосподарських культур. Місцеві жителі розповідають, що начебто в одному з французьких музеїв зберігаються зразки грунту з родю­чих запрудянських полів.

     В 1957 році у січні місяці головою колгоспу було обрано Коваль Ніну Оксентіївну. За самовіддану працю у післявоєнні роки дев'ять передови­ків сільськогосподарського виробництва було нагороджено ордена­ми і медалями. Серед нагороджених - ланкові Є.П.Бублик, Л.Г.Бура, Ф.П.Лисенко, бригадир Є.Т.Чирикало, Н.О.Коваль.

     Цікава історія будівництва місцевої школи. Жителі Запруддя розповідають, що хоч раніше село мало кілька шкіл, але вони не задовольняли потреби дітей. Довідавшись, що через населений пункт проїжджатиме перший секретар ЦК Компартії України П.Шелест, запрудянські жінки, які на полі поряд з дорогою пололи цукрові буряки, перепинили його авто і звернулися з проханням допомогти у будівництві   нової школи.

                           Зустріч запрудянців з першим секретарем ЦК Компартії України П.Шелестом

         Розповідають, що після розмови селянок з партійним лідером у селі швидкими темпами побудували   сучасне   приміщення навчального закладу, яке і сьогодні прикрашає населений пункт. На  будівництві школи працювали 6агало жителів села, зокрема, й педагоги та учні.

                                 Закладення першого каменя на будівництво нової школи

         У 1993 році у Запрудді виділили місце під будівництво нової церкви. Стара згоріла у 1975 році. У  2007 році 22 листопада Свято-Миколаївський храм відкрили.

    

 

Свято-Миколаївський храм

 

 

 

 

 

 

       Сучасне Запруддя розташовується по обидва береги річки Гороховатка за 22 кілометри  від районного центру Рокитне і за 16 кілометрів від залізничної станції «Ольшаниця». Його протяжність 7 кілометрів, кількість дворів - 979 

Сільські краєвиди

       Село живе своїм спокійним, мирним, врівноваженим життям, у якому приймають участь всі, без виключення, його мешканці. Вони разом хвилюються і радіють, мріють і здійснюють все задумане.

        Я провела вас стежками історії нашого села, яка глибоко сягає в сиву-сиву давнину. Нам є ким пишатися і на кого рівнятися, здійснювати омріяне та заплановане.

          Бажаю, щоб у цій подорожі стежками минувшини та сьогодення у ваших серцях залишився приємний спогад.

 

ФОТОРЕПОРТАЖ  ЗІ  СВЯТА

            Виступ сільського голови Хміля Миколи Павловича

 

             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                             Жителів села зі святом вітає настоятель Свято-Миколаївської церкви отець Олексій

 

Вітання односельцям від наймолодших жителів - учнів початкових класів та вчительки Сиротенко Валентини Василівни

 

                                       Виступ ансамблю "Червона калина" села Запруддя

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

Виступ ансамблю "Червона калина" села Запруддя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріал підготувала Л.Довгаль

Переглядів: 147 | Додав: Валя | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів записів

Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites